Short stories

Euboia, Greece, tourism, travel

Спилеотисса

В К. над городом на горе если идти с пару часов верхней дорогой на восток в сторону Метохи, дорогой живописной поскольку сверху открывается панорама на весь залив и еще более живописной когда асфальт заканчивается и заканчиваются дома, машины и городской шум и ты попадаешь наконец в долгожданную дикость природы и безлюдие, через какое-то время дорога приводит к наверняка бывшему святилищу неких нимф или какого-то местного пана жившего в гроте-пещере а рядом с его жилищем протекала и все еще бежит речушка с верховий горы О. пересыхающая летом а сейчас на пороге весны звонко дающая о себе знать из ущелья. На месте того святилища греки православные соорудили церквушечку которая уместилась в том небольшом гроте каменистые очертания которого проступают местами сквозь потолок и стены Спилеотиссы. Такое имя дано этому месту православными и теперь похожему на нимфеон где прохлада и веселые крики плещущихся в воде невидимых созданий дышат покоем приглашая остановиться, перевести дух вдохнуть свежесть и влажность теней. Мы и в самом деле пробыли там не пять минут и не десять созерцая далекое море и поедая апельсины, окруженные живой мягко колышущейся под ветром зеленью. Потянуло осмотреть каждый сантиметр интерьера и запечатлеть интересные иконы. Там был стол и две тетради в одной из которых записи приходивших а несколько последних из них — только священника видимо за церквушкой присматривающего, он раз в несколько дней приходит и благодарит Богородицу говоря что все хорошо и обращает к ней мольбы за жителей здешних мест дабы дала им всем здоровья и… уже точно не помню — благополучия. Множество записей начинаются со слов Παναγία μου… Светило солнце немногу склоняясь к горизонту и ускользая на запад было тихо как бывает в горах

Greece, music

Our summers are small, our winters are endless

I’ve discovered a beautiful optimistic song performed by Sotiria Bellou, an activist, a famous rebetiko singer, an open lesbian … Sotiria lived not an easy and not a quiet life.

Here are the lyrics with translation (took from https://lyricstranslate.com). Listen to her on YouTube: Don’t cry

Μην κλαίς (Min klaís)
Μην κλαίς και μη λυπάσαι που βραδιάζει
εμείς που ζήσαμε φτωχοί
του κόσμου η βροχή δε μας πειράζει
εμείς που ζούμε μοναχοί
Τα σπίτια είναι χαμηλά
σαν έρημοι στρατώνες
τα καλοκαίρια μας μικρά
κι ατέλειωτοι οι χειμώνες
Μην κλαίς και μη φοβάσαι το σκοτάδι
εμείς που ζήσαμε φτωχοί
του κόσμου η απονιά δε μας τρομάζει
θα έρθει και για μας μια Κυριακή
Τα σπίτια είναι χαμηλά
σαν έρημοι στρατώνες
τα καλοκαίρια μας μικρά
κι ατέλειωτοι οι χειμώνες
Don’t cry
Don’t cry and and don’t be sorry that it’s getting late.
We, the ones who lived poor,
we don’t mind the rain of the world.
We, the ones who live alone.
The houses are small,
like deserted quarters.
Our summers are small
and our winters are endless.
Don’t cry and and don’t be sorry that it’s getting late.
We, the ones who lived poor,
are not scared by the heartlessness of the world.
We’ll see it coming for us any Sunday.
The houses are small,
like deserted quarters.
Our summers are small
and our winters are endless.
Non classé

The Sea

Greece before the global lockdown

Watch this video made in the beginning of March, 2020.

Don’t forget that I give Modern Greek language courses online, and that it’s you who fix the price for the lessons, however the minimal amount is 5 euros per hour (confinement survival measures…).

Thank you for watching and reading me! Take care. Stay in good mood.

Greece, travel

Before Christ… or Covid-19

Just one moment before all the European countries started to close their borders as if it were domino, we were far from being aware of what would happen in ten days or two weeks and traveled to Greece in the end of February.It was cold and yet brilliant, Greece always leave a bright image in memories which warm you up and make your harsh existence tolerable.This time we discovered, with great surprise and great pleasure, that it was always possible to buy fish directly from the little boats of the fishermen, and cheaper. I told to an old fisherman who noticed he remembered us from previous summers, that I was too shy to ask them about fish.KephalosSoupies!!Diafora…We visited all the villages above the town, although it was hard to walk against the mountain, to climb, especially after the dinner, and it was always after it :)All the villages are very nice, but the most nice was the way above Ano Aetos towards Metokhi which stopped at Spilaiotissa, a tiny church in the cave, high about the sea. I thought well it’s awkward but understandable that such places – and there are lots of them in this area – are not described by some historians or just fans… and perhaps I should do that. May be I’ll do that one day… But now just this piece of peace and light for you. I’ll upload a few pictures in a while.

Greece, Greek lessons

(Almost)For Free! Modern Greek language ONLINE

Hi there,

I hope you are ok during this hard period.

While we are all staying at home, I would like to propose you to contact me for the Greek language lessons online. By the end of the containment, you will be able to say something in Greek. And the summer is approaching anyway, so the Greeks would be happy to hear you speaking Greek. Hopefully, the virus will weaken and pass away by that time.

I do not fix any prices. Bring your friends, make a group.

I would ask you to pay only what you can afford, what would be comfortable for you. If you can’t pay anything, it’s ok, but bring a few friends who can 🙂

Stay at home. Travel to Greece in your mind. Find me on Skype: poikilia07.

2015 07 Karystos Kastri 151
valerie.sarine (at) gmail.com
Greece, nature, tourism, travel

Alonissos Poem. Song Three (in Ukrainian)

Ми в странний Гєракас прибули.

Якийсь готель-от промайнули

здавалося, що там нема

ані душі.

Богами усіма забутий,

полишений в щілині поміж скель

чужих і голих глухий кут

зазнав неначе негліжансу,

чи апокаліспис локальний

його хватив і злидні злючі.

Натомість відгуки осіб

що там бували всі в онлайні

“нормуль” кричать, готові зняти

і вгору чєпчики кидати.

Там і таверна була навіть —

кантіна радше на колесах,

і люди дивнії на пляжі

сиділи, смажились добряче

і думали, як гарно тут.

А тінь не знайдеш навкруги,

і де палатку ставить на ніч –

про те компанія мовчить.

Присіли в тінь якогось схову –

рибалок місце те мабуть,

поїли трохи винограду,

солодкий і зелений був.

Там втома, відчай, безпросвіт.

Перепочили — та й в машину

з полегшенням, що руки в ноги,

тікать! Сміялись потім –

назустріч бо такі ж, як ми,

шукачі долі, вдачі, волі,

they hunt their destiny, бідосі,

не знають, що їх жде в кінці.

В кінці ж — кінець.

Greece, nature, tourism, travel

Alonissos Poem. Song Two (in Ukrainian)

Поема про Алонісос. Пісня друга
Було на острові дуже спекотно й волого,
зовсім не так, як на Евбеї, де дмухають потужні вітри
і де сухість висушила землю в жорсткий сухар
Ми пітніли і одяг приставав до тіл, ми не мились уже пару днів
тільки в морі плавали
ми сиділи в машині, проїжджали кілька кілометрів
і виповзали оглядати місцевість на предмет ночівлі
однак усе зайнято цивілізацією
гірше того: було таке враження, ніби
острів якийсь не такий, як усі, не грецький,
геть приватизований включно із берегом.
Як виявиться згодом, воно так і є по суті.
Дорогою постійно стрічали стежини позначені:
О, кажу, а писали ж, що цей острів для ходіння!
Так от чому, чути у відповідь, ми нічого не знаходимо на березі.
А навколо види непогані. Різні острівці порозкидано
навколо Алонісоса. Але голі-голі, як консервна банка.
Там серед них розкинувся морський заповідник
із тюленями-монахами, їх оберігають і дбають про них, аби вони не вимирали.
Ми ж бачили тюленів лише серед сувенірів іншого дня.
Наш друг стогнав увесь цей час, мовляв, яка ж невдача
спіткала нас, що ми собі тут місця не знаходим,
ох, як же ж не везе! аж мало не у відчай впав
і все надіявсь на “останню спробу” – на цій паралії, на тій,
коли ж ходили ми без нього на розвідку і поверталися ні з чим,
старанно посміхались, старались вигляд мать веселий.
Аж потім рішення прийняли: на північ рухатись, на самий край,
де місце є – чи то село, чи пляж – що зветься Гέракас.
А ми ж давно вже як не їли. А те, що їли, то було
Розчаруванням: на Скопелосі дівчина
нам видала пиріг з солодким сиром. Не те!
Хотіли ми солоний.
Так от, дорога мчить нас в Геракас, і навкруги
ми зчитуємо тільки гарні знаки –
а от машин нема, це означає, що добре-таки там,
а тут дорога так собі, а отже щастя буде нам.
Ми їхали почті натхненні, з останніх сил.
Навколо види схожі були трохи
на південь Скіроса, де камені і кози
і більш нічого.
Аж Гєракас нарешті. Заїжджаєм.