Greece, nature, tourism, travel

Alonissos Poem. Song Two (in Ukrainian)

Поема про Алонісос. Пісня друга
Було на острові дуже спекотно й волого,
зовсім не так, як на Евбеї, де дмухають потужні вітри
і де сухість висушила землю в жорсткий сухар
Ми пітніли і одяг приставав до тіл, ми не мились уже пару днів
тільки в морі плавали
ми сиділи в машині, проїжджали кілька кілометрів
і виповзали оглядати місцевість на предмет ночівлі
однак усе зайнято цивілізацією
гірше того: було таке враження, ніби
острів якийсь не такий, як усі, не грецький,
геть приватизований включно із берегом.
Як виявиться згодом, воно так і є по суті.
Дорогою постійно стрічали стежини позначені:
О, кажу, а писали ж, що цей острів для ходіння!
Так от чому, чути у відповідь, ми нічого не знаходимо на березі.
А навколо види непогані. Різні острівці порозкидано
навколо Алонісоса. Але голі-голі, як консервна банка.
Там серед них розкинувся морський заповідник
із тюленями-монахами, їх оберігають і дбають про них, аби вони не вимирали.
Ми ж бачили тюленів лише серед сувенірів іншого дня.
Наш друг стогнав увесь цей час, мовляв, яка ж невдача
спіткала нас, що ми собі тут місця не знаходим,
ох, як же ж не везе! аж мало не у відчай впав
і все надіявсь на “останню спробу” – на цій паралії, на тій,
коли ж ходили ми без нього на розвідку і поверталися ні з чим,
старанно посміхались, старались вигляд мать веселий.
Аж потім рішення прийняли: на північ рухатись, на самий край,
де місце є – чи то село, чи пляж – що зветься Гέракас.
А ми ж давно вже як не їли. А те, що їли, то було
Розчаруванням: на Скопелосі дівчина
нам видала пиріг з солодким сиром. Не те!
Хотіли ми солоний.
Так от, дорога мчить нас в Геракас, і навкруги
ми зчитуємо тільки гарні знаки –
а от машин нема, це означає, що добре-таки там,
а тут дорога так собі, а отже щастя буде нам.
Ми їхали почті натхненні, з останніх сил.
Навколо види схожі були трохи
на південь Скіроса, де камені і кози
і більш нічого.
Аж Гєракас нарешті. Заїжджаєм.
Greece, nature, travel

Alonissos Poem. Song One (in Ukrainian language)

Поема про Алонісос. Пісня Перша

Поплили ми якось на острів Алонісос

що на Спорадах в Егейському морі

від Скопелоса до нього близько, сорок хвилин.

З того боку, де підпливає паром, – нічого вражаючого

навіть десь навпаки було враження перше,

що дарма ми сюди так хотіли…

замість Скіафоса обрали Алонісос, друга грека не послухали.

Ми збиралися знайти житло тут під небом біля моря,

аби вночі полягати на каремати і спати,

нам це поки що на інших островах вдавалося.

Але Алонісос – “Інший” острів, значить – “ало” “нісі”

І довелося нам добряче попрацювать

особливо Тео з його машиною.

Острів крихітний, дорога фактично одна –

іде з південного краю на його північ, посередині.

А як виїжджаєш на море на той берег, що східний, не уривчастий — усюди

вілли, приватні території, не підступитися,

на пляжах парасолі, люди і немає місця,

аби нам сховатися і мирно й тихо заночувати.

На Кокінокастро, пляжі “червоної фортеці”, друга

охопила якась дивовижна манія —

“це другий найкращий пляж острова за путівниками!”

“стати тут — або смерть”

йому тут було би найкраще поставить палатку

вище над берегом, куди люди ходять у своїх фізіологічних потребах…

вже вечір був близько…

20190731_133637
Alonissos. South-western coast.

Однак є інший берег, західний. Від підвладний лише 4х4, однак

саме там і одразу ми знайшли своє місце

тільки не знали про це

воно було першим, куди ми доїхали жахливою дорогою, або її відсутністю –

бідний Тео! –

і потім дійшли п’ять хвилин пішки стежиною

то ще вранці було, майже одразу після прибуття парома

ми розглядали дорогою старі карти, і я казала, куди їхати

так ми дійшли до Святих

Святі Анаргірі то були

Дві церкви над урвищем

Внизу — дуже низько внизу —

море

і навкруги тиша

і стрімкі схили

і здавалося, що тут тільки ми

Стоянки біля моря і стежини до неї — зась,

головою вниз тільки Ікар умів…

але прямо тут, на терасці біля церков,

святі ніби пропонували чудовий прихисток

на ніч. Із шумом моря і далечінню на захід.

20190731_133654
Agioi Anargyroi

Photos are taken by me (Valeria Gavrylenko)

Euboia, Greece, nature

Archampoli

This name of the place in South-Eastern Evia is translated as the “ancient city”. There is no city, and even no village, only some remnants of the old mines and the polis that existed long ago. And a church. It takes about two hours by car (50 km) from Karystos to the tiny village Thymi, composed of around five houses. You have to leave your car on the ground road just above the village, and to walk down taking more water with you because this part of the island is wild, dry and waterless. Do not even dream about taverna or something like that – you will find neither a place to eat nor a shop. This land is completely abandonned, and that’s what attracts me so much in it.

It seems that the houses in Thymi look and are built exactly according to the ancient houses’ model. This is a small bit of the Classical period lost in time. There is a marked path from Thymi. There’s nothing difficult in following it, going towards the rocks over the sea. However, when you go above the rough dynamic sea, beware of the wind. It is really strong. And if you’re not gone with the wind, your sleeping pad has all chances to fly far and deep.

It takes one hour to get to Archampoli.

There’s a beach, and there’s no one on the beach.

Only the wind. And the deeply excited Aegean, ανακατεμένη η θάλασσα, and you rock on the waves and cry and laugh in purely childish joy.

You spend the night amidst the elements, and wake up with the sunrise, and realise once again that you’re a small human creature in a postcard that became a real reality.

Crete, nature, tourism

First time on Crete

Winter, 2004.

We took two ferry tickets to Rethymnon just before the departure from Piraeus and spent the whole night on the ship, me trying to sleep in my sleeping bag, he not feeling at ease to do the same. The moment of arrival was almost mystic: that was our very first trip not only to Crete, but also to Greece and to… Europe. It was still very dark, and the dark land of the Minoans was slightly approaching, it was hard to distinguish it from the dark sea. There were only the port lights and very intense aromas, a mixture of the ground, rain, sea salt, and sophisticated odors of the Cretan winter flora. We touched the land of Ariadne, inhaling this fantastic air. Slowly, step by step, we reached the center of Rethymnon and found one open fournos, where we took two Greek coffees and two tyropitas.

At dawn, life of this small town started to move slowly. We did not have any hotel or room for rent reservation. We arrived just like this, unprepared. Me, who by this moment could already link a couple of Greek words; he, speaking funny English. We bought a local newspaper with the local accommodation announcements, studied it for a while and started to call the owners. I felt very nervous and very unsure about our success, about my newly born Greek language, but we managed to find an apartment right in the old center of Rethymnon.

The owner’s name was Chrisoula, she told us on the phone that she would pick us up (we were at the telephone box at the old port). If you’ve ever been to Rethymnon, you probably know its traditional architecture, so we rented an apartment in a traditional house for 15 euros per night. However, it was freezing cold inside, so Chrisoula proposed us to occupy also another room, the one with heating, no additional fees. So we slept in the warm one and ate and watched TV in the cold one.

Chrisoula brought us a precious present: home-made tsikoudia. And after our supper, we drank some of this hot drink and went out for a walk, into – already and again – the dark town with its narrow romantic streets… And that was the best moment… we were laughing, we felt warm, happy like two lost, a little drunk souls, anonyms in an unknown town, on the land – huge island – breathing a powerful mythical aura.

nature, tourism

At the end of the world: Geraistos

Here, on the south-eastern Euboean coast near the Kastri village, you can find the harbour and the sanctuary of Poseidon Gerastios where the Achaeans stopped on their way back home after the Troyan war.

There is no sign at the place like “archaeological site…” and almost no human-made traces of the presence of the god. The traces are only natural.

Attention : those who do not love to cover great distances on foot, get prepared for the 40km trail or rent an off-road vehicle.