Greece, nature, tourism, travel

Alonissos Poem. Song Three (in Ukrainian)

Ми в странний Гєракас прибули.

Якийсь готель-от промайнули

здавалося, що там нема

ані душі.

Богами усіма забутий,

полишений в щілині поміж скель

чужих і голих глухий кут

зазнав неначе негліжансу,

чи апокаліспис локальний

його хватив і злидні злючі.

Натомість відгуки осіб

що там бували всі в онлайні

“нормуль” кричать, готові зняти

і вгору чєпчики кидати.

Там і таверна була навіть —

кантіна радше на колесах,

і люди дивнії на пляжі

сиділи, смажились добряче

і думали, як гарно тут.

А тінь не знайдеш навкруги,

і де палатку ставить на ніч –

про те компанія мовчить.

Присіли в тінь якогось схову –

рибалок місце те мабуть,

поїли трохи винограду,

солодкий і зелений був.

Там втома, відчай, безпросвіт.

Перепочили — та й в машину

з полегшенням, що руки в ноги,

тікать! Сміялись потім –

назустріч бо такі ж, як ми,

шукачі долі, вдачі, волі,

they hunt their destiny, бідосі,

не знають, що їх жде в кінці.

В кінці ж — кінець.

Greece, nature, tourism, travel

Alonissos Poem. Song Two (in Ukrainian)

Поема про Алонісос. Пісня друга
Було на острові дуже спекотно й волого,
зовсім не так, як на Евбеї, де дмухають потужні вітри
і де сухість висушила землю в жорсткий сухар
Ми пітніли і одяг приставав до тіл, ми не мились уже пару днів
тільки в морі плавали
ми сиділи в машині, проїжджали кілька кілометрів
і виповзали оглядати місцевість на предмет ночівлі
однак усе зайнято цивілізацією
гірше того: було таке враження, ніби
острів якийсь не такий, як усі, не грецький,
геть приватизований включно із берегом.
Як виявиться згодом, воно так і є по суті.
Дорогою постійно стрічали стежини позначені:
О, кажу, а писали ж, що цей острів для ходіння!
Так от чому, чути у відповідь, ми нічого не знаходимо на березі.
А навколо види непогані. Різні острівці порозкидано
навколо Алонісоса. Але голі-голі, як консервна банка.
Там серед них розкинувся морський заповідник
із тюленями-монахами, їх оберігають і дбають про них, аби вони не вимирали.
Ми ж бачили тюленів лише серед сувенірів іншого дня.
Наш друг стогнав увесь цей час, мовляв, яка ж невдача
спіткала нас, що ми собі тут місця не знаходим,
ох, як же ж не везе! аж мало не у відчай впав
і все надіявсь на “останню спробу” – на цій паралії, на тій,
коли ж ходили ми без нього на розвідку і поверталися ні з чим,
старанно посміхались, старались вигляд мать веселий.
Аж потім рішення прийняли: на північ рухатись, на самий край,
де місце є – чи то село, чи пляж – що зветься Гέракас.
А ми ж давно вже як не їли. А те, що їли, то було
Розчаруванням: на Скопелосі дівчина
нам видала пиріг з солодким сиром. Не те!
Хотіли ми солоний.
Так от, дорога мчить нас в Геракас, і навкруги
ми зчитуємо тільки гарні знаки –
а от машин нема, це означає, що добре-таки там,
а тут дорога так собі, а отже щастя буде нам.
Ми їхали почті натхненні, з останніх сил.
Навколо види схожі були трохи
на південь Скіроса, де камені і кози
і більш нічого.
Аж Гєракас нарешті. Заїжджаєм.